Патетична оповідь «Історії русів» дійсно вражає, наявність великої могили обабіч лебединських цвинтарів – дійсно служила тому підтвердженням . Саме дана могила і стала виявом національної символіки, як в час становлення національного бачення історії, так і дотепер. Вражений оповіддю із «Історії русів» Микола Костомаров прагнув звірити ті дані і не знайшов підтверджень, однак залишився прибічником версії про слідства та страти у Лебедині, хоча Костомаров не надто довіряв масштабу репресій. Великим доказом для скепсису Костомарова слугувало те, що він замолоду (ще в 30-х рр. XIX cт. ) збирав український фольклор і в Лебедині не знайшов спогадів про ті події.
Однак, Костомарова не важко було в дечому і спростувати. У 50-х рр. XIX cт. харківський єпископ Філарет, зібравши історичні дані із місцевих парафій, ретельно описує могилу, за місцевими переказами «могилу гетьманців»: «За місцевими свідченнями, могила гетьманців зараз знаходиться в саду одного із прихожан Вознесенської церкви, в 300 саженях від колишнього міського валу; підвищений насип протяжний більш ніж на 10 саженів в довжину та ширину; місцями на цьому насипу виявляються провали і часами під час забудов викопувалися людські кістки». Далі Філарет зазначає, що могила стоїть на віддалі від церкви (на той час уже Мироносицької).
Зауваження Костомарову висунув у своїй публікації відомий харківський діяч і історик Петро Єфименко. Дійсно, в Лебедині збереглася могила, однак місцеві мешканці говорять, що там поховані страчені «фальшивомонетники». «Для того, хто знає як народ забуває минуле свого краю, аніскілічки не є дивною заміна гетьманців, пам’ять про яких узагалі затушовувалася серед тутешнього населення, фальшивомонетниками».
Насип поблизу Мироносицької церкви у Лебедині (могила «гетьманців») дійсно існував і його сфотографував на початку ХХ ст. відомий український мистецтвознавець родом із Лебедина, Стефан Таранушенко .
Подальшу долю могили висвітлює більш-менш детально cучасний краєзнавець Борис Ткаченко. Цікаво, він вважав, що серед скараних були і лебединці. За переказами ще за царських часів священик Мироносицької церкви, біля котрої і знаходилось поховання, проводив панахиди біля могили на Великдень і Мироносну. На зауваження влади він відповідав: «Це ж наші діди, наше православне воїнство». Ситуація змінилася в радянські часи. «В 50-х рр. на окраїні міста прорізали нову вулицю, нащадки скараних козаків розгребли могилу на висипку фундаментів для своїх хат»
Далі буде…